Як то воно- соціяльним бути?

Увесь час страждаю від своєї так би мовити СОЦіяльності чи то навпаки Асоціяльності. Легше одному- сидиш собі, про своє думаєш, ніхто тебе не чипає, ти нікому не докучаєш... А тут ну диктує час залежність від соціуму і нічого не вдієш. Начальство розпинає, ви, мовляв, геть людей цураєтесь. Підлеглі "насідають" і починають своє "ми цінуємо-любимо". Ну так то все липким стає, що розумієш- краще "одинакувати" аніж "з громадою".
Дуже вже зараз модно "соціяльний статус"- член такої організації, такої. І кожна  свої "вибрики" пропонує. А по суті ти один на один із собою і залишаєшся- і осмислюєш те членство, і критикуєш( сама для себе, тому що твоя критика аж нікому більш не потрібна окрім самої тебе..., та й тобі вона не до чого...)...

Ну дурія та й годі та соціяальність. Тому що людині дуже важко змінитися, якщо тільки сама того не  хоче- ну, різні ж обставини бувають. Ми такі як є і нас не змінити. Був ти в школі бандикуватим, будеш і в житті намагатися "нормальнєнько" влаштуватися-знайдеш "нужних людєй" і підеш вулицею зеленою і буде тобі ані хмаринки на небі, ані пилинки на склі. А був ти тихеньким, таке у тебе і життя складеться тихе-мирне.

Ось і гадай- яким краще бути. Що ж то за статус такий, що відкриває( чи то пак, закриває) усі двері-вікна перед тобою. Чи то з громадою у пАрі закликати всіх до "чуйності-прозорості", чи все ж таки не припиняти осмислювати- аналізувати та робити висновки...
А зрештою, чого я так морочуся... Піду ліпше чайочку "забабахаю" собі- розумній такій:)))